Пленуму верховного суду україни про судову практику у справах про хабарництво

Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах

№ 2 від 02.03.73 р. Про судову практику в справах про обман покупців

№ 8 від 28.09.73 р. Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу

№ 4 від 02.07.76 р. Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки

№ 6 від 10.10.82 р. Про судову практику в справах, пов’язаних із порушеннями вимог законодавства про охорону праці

№ 11 від 27.12.85 р. Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ

№ 3 від 28.03.86 р. Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду

№ 6 від 27.06.86 р. Про практику застосування судами України законодавства про протокольну форму досудової підготовки матеріалів

№ 9 від 03.10.86 р. Про практику застосування судами України законодавства і виконання постанови Пленуму Верховного Суду України у справах, пов’язаних з порушеннями вимогзаконодавства про охорону праці

№ 3 від 31.03.89 р. Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна

№ 5 від 29.06.90 р. Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку

№ 11 від 21.12.90 р. Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов’язаних з виконанням вироків

№ 8 від 26.06.92 р. Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів

№ 2 від 26.03.93 р. Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі

№ 11 від 07.07.95 р. Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат

№ 6 від 12.04.96 р. Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів

№ 15 від 28.12.96 р. Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні

№ 13 від 25.05.98 р. Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією

№ 6 від 26.03.1999 р. Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу

№ 1 від 26.04.2002 р. Про судову практику у справах про необхідну оборону

№ 2 від 26.04.2002 р. Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким

№ 3 від 26.04.2002 р. Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами

№ 4 від 26.04.2002 р. Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів

№ 5 від 26.04.2002 р. Про судову практику у справах про хабарництво

№ 2 від 07.02.2003 р. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи

№ 3 від 25.04.2003 р. Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності

№ 4 від 25.04.2003 р. Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства

№ 7 від 24.10.2003 р. Про практику призначення судами кримінального покарання

№ 8 від 24.10.2003 р. Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві

№ 15 від 26.12.2003 р. Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень

№ 16 від 26.12.2003 р. Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості

№ 2 від 27.02.2004 р. Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність

№ 5 від 16.04.2004 р. Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх

№ 9 від 28.05.2004 р. Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб»

№ 13 від 02.07.2004 р. Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів

№ 15 від 08.10.2004 р. Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів

№ 16 від 08.10.2004 р. Про деякі питання застосування законодавства, яке регулює порядок і строки затримання (арешту) осіб при вирішенні питань, пов’язаних з їх екстрадицією

№ 17 від 10.12.2004 р. Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля

№ 2 від 11.02.2005 р. Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування

№ 5 від 15.04.2005 р. Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

№ 7 від 03.06.2005 р. Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування

№ 8 від 03.06.2005 р. Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил

№ 12 від 23.12.2005 р. Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності

№ 13 від 23.12.2005 р. Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями

№ 14 від 23.12.2005 р. Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні’ правопорушення на транспорті

№ 1 від 15.05.2006 р. Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку

№ 2 від 15.05.2006 р. Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру

№ 10 від 22.12.2006 р. Про судову практику у справах про хуліганство

№ 2 від 28.03.2008 р. Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства

№ 3 від 28.03.2008 р. Про практику винесення судами окремих ухвал (постанов) у кримінальних справах

№ 5 від 30.05.2008 р. Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

№ 6 від 30.05.2008 р. Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції

№ 6 від 12.06.2009 р. Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів

№ 7 від 12.06.2009 р. Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини проти безпеки виробництва

№ 10 від 6 листопада 2009 року Про судову практику у справах про злочини проти власності

№ 6 від 4 червня 2010 року Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи

№ 7 від 4 червня 2010 року Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки

Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав Верховний Суд; Постанова від 04.06.2010 № 5

Про внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008 року № 2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства» Верховний Суд; Постанова від 04.06.2010 № 8

Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки Верховний Суд; Постанова від 04.06.2010 № 7

Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 4, частин першої та четвертої статті 5, частини третьої статті 74 Кримінального кодексу України, статті 73 Закону України «Про Конституційний Суд України» Верховний Суд; Постанова від 04.06.2010 № 4

Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про Вищу раду юстиції», Закону України від 13 травня 2010 року N 2181-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» Верховний Суд; Постанова від 04.06.2010 № 3

Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» від 18 лютого 2010 р. N 1691-VI Верховний Суд; Постанова від 19.03.2010 № 1

Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року N 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» Верховний Суд; Постанова від 19.03.2010 № 2

Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи Верховний Суд; Постанова від 04.06.2010 № 6

Про судову практику застосування статей 400-11 — 400-18 Кримінально-процесуального кодексу України Вищий спеціалізований суд; Постанова від 23.12.2011 № 15

Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України та статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в контексті положень статті 55 Конституції України (щодо судової юрисдикції справ про оскарження бездіяльності органів дізнання, слідства та прокуратури, яке полягає у неприйнятті належного процесуального рішення за заявами та повідомленнями про злочини) Вищий спеціалізований суд; Постанова, Конституційне подання від 30.09.2011 № 9

Про узагальнення судової практики про застосування судами кримінально-процесуального законодавства при призначенні судових експертиз і використання їх висновків у кримінальному судочинстві Вищий спеціалізований суд; Постанова від 30.09.2011 № 8

Про узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, у 2010 — 2011 роках Вищий спеціалізований суд; Постанова від 30.03.2012 № 2

studopedia.ru

Про судову практику у справах про хабарництво: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002р. № 5 //Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 3.

3. Судам слід мати на увазі, що об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 368 КК, полягає в одержанні хабара в будь-якому вигляді. Оскільки виконання чи невиконання службовою особою відповідних дій перебуває за межами об’єктивної сторони даного злочину, відповідальність настає незалежно від того, до чи після вчинення цих дій було одержано хабар, був чи не був він обумовлений до їх вчинення, виконала чи не виконала службова особа обумовлене, збиралася чи ні вона це робити.

Якщо виконані службовою особою у зв’язку з одержанням хабара дії самі є злочинними (службове підроблення, зловживання владою чи службовим становищем тощо), вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів.

6. Давання хабара полягає в передачі службовій особі майна, права на майно або вчиненні на її користь дій майнового характеру за виконання чи невиконання дії, яку та повинна була або могла виконати з використанням службового становища чи наданої їй влади. Склад цього злочину наявний не тільки тоді, коли хабар дається за вчинення певних дій в інтересах того, хто його дає, а й тоді, коли це робиться в інтересах інших фізичних чи юридичних осіб.

8. Судам слід мати на увазі, що хабар може даватись та одержуватись і в завуальованій формі — під виглядом укладення законної угоди, безпідставного нарахування й виплати заробітної плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру (консультації, експертизи тощо).

Установивши, що хабар було передано в завуальованій формі, суд повинен зазначити це у вироку і навести докази, на підставі яких він дійшов висновку, що гроші, матеріальні цінності чи послуги були передані або надані службовій особі як хабар та що це усвідомлювали і той, хто його дав, і той, хто одержав.

10. Злочини, передбачені статтями 368, 369 КК, вважаються закінченими з моменту, коли службова особа прийняла хоча б частину хабара. У випадках, коли вона відмовилася прийняти запропоновані гроші, цінності, послуги, дії того, хто намагався дати хабар, належить кваліфікувати як замах на його давання.

Якщо ж службова особа виконала певні дії, спрямовані на одержання хабара, але не одержала його з причин, які не залежали від її волі, такі дії належить кваліфікувати як замах на вчинення цього злочину.

Одержання службовою особою хабара від того, хто діє з метою її викриття і звільняється від кримінальної відповідальності з передбачених законом підстав, є закінченим складом злочину і кваліфікується залежно від обставин справи за відповідною частиною ст. 368 КК.

12. Службова особа, яка дала хабар за одержання певних благ, пільг чи переваг для установи, організації, підприємства, несе відповідальність за давання хабара, а за наявності до того підстав — і за інший злочин (зловживання владою або службовим становищем, незаконне заволодіння чужим майном тощо).

Склад злочину, передбаченого ст. 369 КК, у діях службової особи наявний і тоді, коли вона дала підлеглому вказівку домагатися таких благ, пільг чи переваг шляхом підкупу інших службових осіб, виділила або розпорядилась виділити для цього кошти чи інші цінності, надала законного вигляду виплатам у випадках давання хабарів у завуальованій формі тощо.

Якщо ж службова особа лише рекомендувала підлеглому домагатися благ, пільг чи переваг у такий спосіб, відповідальність за давання хабара несе той працівник, який, виконуючи таку рекомендацію, дав незаконну винагороду. Дії службової особи в цьому випадку можуть кваліфікуватись як підбурювання до давання хабара.

14. При кваліфікації одержання хабара за ознаками великого або особливо великого розміру судам належить керуватися приміткою до ст. 368 КК виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установленого законодавством України на момент вчинення цього злочину.

За змістом закону не об’єднане єдиним умислом одержання декількох хабарів, кожен з яких не перевищує в 200 (500) разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян, не може кваліфікуватись як одержання хабара у великому (особливо великому) розмірі, навіть якщо загальна їх сума перевищує останній. У зв’язку з цим послідовне одержання одного хабара у великому, а другого — в особливо великому розмірі належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, тобто за частинами 2 і 3 ст. 368 КК.

Коли ж умисел службової особи при одержанні декількох хабарів був спрямований на збагачення у великих чи особливо великих розмірах (наприклад, у випадках систематичного одержання хабарів на підставі так званих такс або у формі поборів, данини тощо), її дії треба розцінювати як один злочин і залежно від фактично одержаного кваліфікувати за відповідною частиною статті 368 КК.

Якщо при умислі службової особи на одержання хабара у великому або особливо великому розмірі нею було одержано з причин, що не залежали від її волі, лише частину обумовленого хабара, вчинене належить кваліфікувати як замах на одержання хабара у розмірі, який охоплювався її умислом.

17. Згідно з п. 4 примітки до ст. 368 КК вимаганням хабара визнається його вимагання службовою особою з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або умисне створення нею умов, за яких особа вимушена дати хабар з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

У випадках, коли особа, незважаючи на вчинення щодо неї дій, спрямованих на те, щоб примусити її дати хабар, з тих чи інших причин цього не зробила, дії службової особи, яка його вимагала, залежно від конкретних обставин справи належить кваліфікувати як готування до одержання хабара шляхом вимагання чи як замах на вчинення цього злочину.

Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи: постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003р. № 2 //Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 1.

8. Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК), якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також, якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.

Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на тій підставі, що винна особа в подальшому з метою приховання цього злочину знищила або розчленувала труп.

Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), або матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), або при перевищенні меж необхідної оборони чи в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), кваліфікується тільки за цими статтями КК, навіть якщо воно й мало ознаки особливої жорстокості.

9. Як учинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК), умисне вбивство кваліфікується за умови, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною.

У разі, коли винний, позбавляючи життя певну особу, помилково вважав, то робить це таким способом, який є небезпечним для життя потерпілого та інших людей, у той час як той фактично небезпечним не був, вчинене належить кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 115 КК.

Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК, а якщо заподіяно шкоду її (їх) здоров’ю, — за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК та відповідними статтями цього Кодексу, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень.

15. Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК), — це умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник — вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру або ж не вчинювати їх.

Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди, відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії — до чи після вбивства, виконав чи не виконав замовник свою обіцянку, збирався він це робити чи ні.

До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов’язань тощо. Під діями нематеріального характеру розуміються будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов’язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства.

У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів), дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК.

У випадках, коли вбивство вчинено або тяжке тілесне ушкодження заподіяно після того, як стан сильного душевного хвилювання минув, дії винного потрібно кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за вчинення зазначених злочинів без пом’якшуючих обставин. Неправомірна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, що зменшує суспільну небезпечність злочину і пом’якшує покарання винного.

28. Відповідальність за ч. 1 ст. 120 КК за доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство настає за умови, що потерпілий вчинив відповідні дії внаслідок жорстокого поводження з ним, шантажу, примушування до вчинення протиправних дій або систематичного приниження його людської гідності винним.

Під жорстоким поводженням слід розуміти безжалісні, грубі діяння, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо). Систематичним приниженням людської гідності є тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи, глумління над ним тощо).

Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003р. № 15 //Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 2.

5. Судам необхідно відмежовувати перевищення влади або службових повноважень від зловживання владою або службовим становищем. В останньому випадку службова особа незаконно, всупереч інтересам служби використовує надані їй законом права і повноваження (ст. 364 КК).

Під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти:

а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;

б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, — за відсутності цих умов;

в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;

г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

6. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 365 КК, є заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Згідно з п. 3 примітки до ст. 364 КК шкода, якщо вона полягає в спричиненні матеріальних збитків, визнається істотною за умови, що вона в 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Якщо шкода полягає у заподіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру, питання про її істотність вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. Зокрема, істотною шкодою можуть визнаватися порушення охоронюваних Конституцією України чи іншими законами прав та свобод людини і громадянина (право на свободу й особисту недоторканність та недоторканність житла, виборчі, трудові, житлові права тощо), підрив авторитету та престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, порушення громадської безпеки та громадського порядку, створення обстановки й умов, що утруднюють виконання підприємством, установою, організацією своїх функцій, приховування злочинів.

При вирішенні питання про те, чи є заподіяна шкода істотною, потрібно також ураховувати кількість потерпілих громадян, розмір моральної шкоди чи упущеної вигоди тощо.

У разі заподіяння поряд із матеріальними збитками і шкоди нематеріального характеру загальна шкода від злочину може визнаватись істотною навіть у випадку, коли зазначені збитки не перевищують 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

7. Відповідальність за кваліфіковані види перевищення влади або службових повноважень настає лише за наявності всіх ознак злочину, передбачених ч. 1 ст. 365 КК, і хоча б однієї кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч. 2 або ч. 3 зазначеної статті.

При цьому необхідно мати на увазі, що перевищення влади або службових повноважень, супроводжуване насильством, застосуванням зброї або болісними й такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями (ч. 2 ст. 365 КК), як правило, вже за змістом цих дій свідчить про заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам громадян.

8. Насильство при перевищенні влади або службових повноважень може бути як фізичним, так і психічним. Якщо фізичне насильство полягає в незаконному позбавленні волі, завданні побоїв або ударів, заподіянні легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, у мордуванні, а психічне — у реальній погрозі заподіяння фізичного насильства щодо потерпілого чи його близьких, дії винної особи потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 365 КК.

9. Болісними й такими, що ображають особисту гідність потерпілого (ч. 2 ст. 365 КК), необхідно вважати дії, які завдають йому особливого фізичного болю чи моральних страждань. Вони можуть полягати у протиправному застосуванні спеціальних засобів (наручники, гумові кийки, отруйні гази, водомети тощо), тривалому позбавленні людини їжі, води, тепла, залишенні її у шкідливих для здоров’я умовах, використанні вогню, електроструму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, а також у приниженні честі, гідності, заподіянні душевних переживань, глумлінні тощо.

10. Тяжкими наслідками при перевищенні влади або службових повноважень (ч. 3 ст. 365 КК) визнаються заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень або смерті, доведення його до самогубства, спричинення матеріальних збитків, які у 250 і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (п. 4 примітки до ст. 364 КК), розвал діяльності підприємства, установи, організації, їх банкрутство, створення аварійної ситуації, що потягла людські жертви, тощо.

13. При вирішенні питання про кваліфікацію дій службової особи за ч. 2 ст. 365 КК за ознакою застосування зброї треба враховувати, що нею визнаються предмети, призначені для ураження живої цілі, і що вона може бути як вогнепальною (у тому числі гладкоствольною), так і холодною. Застосування зброї передбачає не тільки заподіяння чи спробу заподіяння за її допомогою тілесних ушкоджень або смерті, а й погрозу нею.

Розглядаючи справи, пов’язані з незаконним застосуванням зброї службовими особами, які мають право володіти нею, суди зобов’язані керуватися нормативними актами, що визначають підстави й порядок її застосування цими особами.

У разі застосування службовою особою при перевищенні влади або службових повноважень зброї, якою вона володіла незаконно, її дії необхідно додатково кваліфікувати за ст. 262 або ст. 263 КК.

studopedia.info

Пленуму верховного суду україни про судову практику у справах про хабарництво

Одержання хабара (ст. 368) та давання хабара (ст. 369 КК) — два нерозривно пов’язані склади злочину. Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р. дав роз’яснення щодо цих злочинів, врахування й оцінка їх є необхідними умовами при захисті.

У ст. 368 КК встановлено майновий характер одержання хабара, визначено склад злочину і відповідальність за одержання хабара, кваліфіковано види злочинів, пов’язаних з одержанням хабара. Суб’єктами злочину одержання хабара можуть бути лише службові особи. Суб’єктивна сторона характеризується виною у формі умислу. Якщо ж службова особа виконала певні дії, спрямовані на одержання хабара, але не одержала його із причин, які не залежали від її волі, такі дії належить кваліфікувати як замах на вчинення цього злочину.

Кримінальну відповідальність за давання хабара передбачено ст. 369 КК. З об’єктивної сторони цей злочин полягає в передачі службовій особі майна, права на майно або вчиненні на ЇЇ користь дій майнового характеру за виконання чи невиконання дії, яку та повинна була або могла виконати з використанням службового становища чи наданої їй влади.

Предметом злочину є хабар як незаконна винагорода матеріального характеру (майно, права на майно, дії майнового характеру).

Відповідальність за одержання хабара (ст. 368) настає тоді, коли службова особа навмисне, керуючись корисливим мотивом, прийняла незаконну винагороду за виконання або невиконання службовою особою з використанням влади або службового становища певних дій в інтересах хабародавця чи третіх осіб. При цьому зазначені дії чи бездіяльність повинні бути пов’язані зі службовим становищем даної особи.

Кваліфікуючими ознаками одержання хабара є: одержання хабара у значному і великих розмірах (як одноразово, так і у випадках охоплюваного єдиним умислом систематичного одержання «подарунків»); одержання хабара особою, яка займає відповідальне положення; одержання хабара за попередньою змовою групою осіб; одержання хабара повторно; одержання хабара, поєднане з вимаганням; одержання хабара в особливо великому розмірі; одержання хабара особою, яка займає особливо відповідальне положення.

При цьому, хабаром у значному розмірі вважається такий, що у 5 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі — такий, що у 200 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, в особливо великому розмірі — такий, що у 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи, посади яких згідно зі ст. 6 Закону «Про державну службу» віднесені до посад державної служби підгруп 1-4, II-2, II-3, II-4, ІІІ-1, III-2, III-3, ІII-4, IV-1, ІУ-2, ІУ-З, судді, прокурори і слідчі, а також інші, крім зазначених у п. 21 примітки до цієї статті, керівники і заступники керівників органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.

Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, є: 1) особи, зазначені у пп. 1,2 та 3 ч. 2 ст. 2 Закону «Про державну службу», Голова Верховної Ради України, його перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Генеральний прокурор України, його перший заступник та заступники, Голова Конституційного Суду України, його заступники та судді Конституційного Суду України, Голова Верховного Суду України, його перший заступник, заступники та судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, їх заступники та судді вищих спеціалізованих судів, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступники, члени Ради національної безпеки і оборони України; 2) особи, посади яких згідно зі ст. 6 Закону «Про державну службу» віднесені до посад державної служби підгруп 1-1,1-2,1-3 та И-1; 3) особи, посади яких згідно зі ст. 14 Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування» віднесені до 1 та 2 категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Давання хабара (ст. 369) передбачає навмисне передання службовій особі матеріальних цінностей, прав на майно або здійснення на її користь дій майнового характеру за виконання службовою особою з використанням службового становища дій в інтересах хабародавця або третіх осіб.

Давання хабара відбувається з прямим умислом. Суб’єкт злочину загальний.

Кваліфікованими видами давання хабара є давання його повторно, службовій особі, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб. Особливо кваліфікованими — давання хабара службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, або організованою групою осіб чи її учасником.

Злочини, передбачені ст. 368, 369 КК, вважаються закінченими з моменту, коли службова особа прийняла хоча б частину хабара. Якщо вона відмовилася прийняти запропоновані гроші, цінності, послуги, дії того, хто намагався дати хабар, належить кваліфікувати як замах на його давання.

У законі передбачено особливі умови звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка пропонувала чи дала хабар, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до повідомлення їй про підозру у вчиненні злочину органу, службова особа якого наділена законом правом здійснювати повідомлення про підозру (ч. 6 ст. 369 КК).

Відповідно до ст. 370 КК свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування чи одержання хабара, з метою викрити того, хто його дав або одержав (провокація хабара), є закінченим злочином із моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи було дано або одержано хабар. Якщо з тією самою метою службова особа організувала давання чи одержання хабара, підбурювала до цього того, хто його дав чи одержав, або сприяла їм у цьому, її дії слід розцінювати ще й як співучасть у хабарництві та додатково кваліфікувати за відповідними частинами ст. 27 і 369 чи ст. 27 і 368 КК. Те, що давання або одержання хабара відбулось у зв’язку із провокацією, не виключає відповідальності того, хто його дав або одержав. Кваліфікаційною ознакою за ч. 2 ст. 370 є вчинення провокації хабара працівником правоохоронного органу.

Відповідальність за провокацію хабара передбачається ст. 370 КК. Відповідно до закону під провокацією хабара розуміється навмисне створення службовою особою обставин і умов, які обумовлюють пропонування або одержання хабара для того, щоб згодом викрити винного.

З об’єктивної сторони провокація хабара складається у свідомому створенні обстановки й умов, що обумовлюють пропонування хабара, або у за-відомому створенні умов, які сприяють одержанню хабара. Із суб’єктивної сторони провокація хабара характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючою ознакою є провокація хабара, вчинена службовою особою правоохоронного органу. При цьому від провокації хабара слід відрізняти правомірні дії, вчинені для викриття хабарників у процесі проведення оперативної діяльності за заявою особи, у якої вимагався хабар, або службової особи, якій такий пропонувався.

pidruchniki.com

ВСУ: Відповідальність за хабар настає у випадку, якщо отримувач хабара розуміє значущість займаної нею посади, її СТАТУСНІСТЬ та можливості (ВСУ у справі № 5-20кс14 від 13.11.2014)

Фабула судового акту: Диспозиція статті 368 КК України у першій редакції КК 2001 року передбачала покарання за о держання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

У подальшому Пленум Верховного Суду України у п. 2 своєї постанови від 26.04.2002 № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» надав роз’яснення щодо вірного застосування вказаної норми закону та зауважив, що в ідповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.

У 2013 році в рамках посилення боротьби із корупційними злочинами Кримінальний кодекс законодавцем було доповнено ст. 369-2 , яка передбачає покарання за зловживання випловом тобто за одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Тобто фактично законодавець виділів у окремий склад злочину саме отримання незаконної винагороди за вчинення дій які винна особа не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.

Водночас, на практиці застосування саме норми статті 368 КК України у її первісній формі до прийняття змін до КК в частині доповнення його ст. 369-2 часто виникала проблема кваліфікації дій особи, яка хоча і є службовою, але фактично до її повноважень не належить вирішення тих чи інших питань (наприклад отримання хабара міським головою за прийняття рішення, яке віднесено до компетенції міськради).

Ось і в даному судовому рішенні ВСУ висловився щодо кваліфікації злочину, який вчинено за зазначених вище умов.

Так, за вироком суду міського голову визнано винуватим у тому, що він одержав від хабародавця 20 000 доларів США хабара за передачу в інтересах останнього у власність нежитлового приміщення, хоча вирішення такого питання є компетенцією міськради.

ВСУ в своїй постанові зауважив, що диспозиція ст. 368 КК передбачає, що кримінальна відповідальність за порушення заборони отримання хабара службовій особі настає у тому разі, коли особа, яка дає хабар службовій особі, зокрема голові міської ради, усвідомлює, що дає його саме такій особі й у зв’язку із можливостями її посади, а особа, яка одержує незаконну винагороду (хабар), розуміє (не може не розуміти) значущість займаної нею посади, її статусність та можливості; ураховується також вагомість цієї посади у сприйнятті хабародавцем, мета, яку переслідує останній, та його переконаність в тому, що ця мета буде досягнута завдяки можливостям посади, яку обіймає хабароодержувач.

П О С Т А Н О В А

13 листопада 2014 року

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

заступника Голови Верховного Суду України – секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І.,

Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,

начальника відділу участі прокурорів у перегляді

кримінальних справ Верховним Судом України Курапова М.В.,

засудженого ОСОБА 1,

захисника Богомолової І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою засудженого ОСОБА 1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2013 року у кримінальній справі щодо ОСОБА 1

у с т а н о в и л а:

вироком Новозаводського районного суду міста Чернігова від 9 листопада 2012 року ОСОБА 1, ІНФОРМАЦІЯ 1, такого, що не має судимості, засуджено за частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі – КК) із застосуванням статті 69 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю, та з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 3 роки.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 19 березня 2013 року вирок щодо ОСОБА 1 змінено: виключено з обвинувачення епізод про хабарництво від 29 січня 2008 року й ухвалено рішення вважати ОСОБА 1 засудженим за частиною третьою статті 368 КК до покарання, призначеного судом першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 12 грудня 2013 року судові рішення щодо ОСОБА 1 змінила: виключила з обвинувачення епізод про хабарництво від 8 жовтня 2008 року, виключила з формули обвинувачення ознаку вимагання хабара і призначила ОСОБА 1 за частиною третьою статті 368 КК із застосуванням статті 69 КК позбавлення волі строком на чотири роки з конфіскацією всього майна, що є його власністю, з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на три роки.

ОСОБА 1 визнано винуватим у тому, що він як міський голова м. Ніжина Чернігівської області 15 грудня 2008 року у співучасті з ОСОБА 2 і ОСОБА 3 одержав від ОСОБА 4 20 000 доларів США хабара за передачу в інтересах останнього у власність ТОВ «АВТ Моноліт» нежитлового приміщення по вул. Червонокозача, 5 у м. Ніжині.

Зазначеним вироком суду засуджено й ОСОБА 3 за частиною 5 статті 27 і частиною 3 статті 368 КК.

У заяві засуджений ОСОБА 1 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2013 року. Він вважає, що його дії не можуть розцінюватись як хабарництво і кваліфікуватись за статтею 368 КК, оскільки рішення про виділення ОСОБА 4 у власність нежитлового приміщення приймалося колегіальним органом – Ніжинською міською радою на сесії, а він як міський голова був зобов’язаний підписати рішення. Це означає, що він не є суб’єктом службового злочину і не використовував свої службові обов’язки для отримання хабара.

На обґрунтування своїх доводів заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2011 року і 8 травня 2012 року, а також на ухвалу Верховного Суду України від 21 квітня 2011 року.

У цих рішеннях суд касаційної інстанції за подібних, на його думку, обставин погодився з рішеннями судів про виправдання ОСІБ за статтею 368 КК у зв’язку з відсутністю в їхніх діях складу злочину, зокрема з тих підстав, що у цих справах рішення приймалися колегіальними органами, а не одноособово, і ці особи не мали можливості з використанням службового становища впливати на прийняття таких рішень.

Крім того, заявник стверджує, що під час досудового слідства та судового розгляду справи було допущено істотні порушення кримінально-процесуального закону, внаслідок чого висновки судів щодо його винуватості у злочині ґрунтуються на недопустимих доказах, що також є підставою для скасування оспореного рішення.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, засудженого ОСОБА 1 та його захисника Богомолову І.Г., які просили задовольнити заяву, пояснення прокурора, який вважав, що в задоволенні заяви слід відмовити, дослідила матеріали справи та матеріали провадження, обговорила вимоги заяви і дійшла висновку про таке.

Предметом перегляду зазначеної справи є неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми статті 368 КК про кримінальну відповідальність за одержання хабара.

Судовій палаті у кримінальних справах Верховного Суду України належить дати відповідь на питання, порушене в заяві: чи настає кримінальна відповідальність за одержання хабара особою, яка обіймає посаду голови міської ради, у разі, якщо хабар дається їй за використання свого службового становища з метою вирішення питання передачі іншій особі у власність нежитлового приміщення, яке утримується на балансі міської ради.

Верховний Суд України у контексті різних видів фактичних обставин справи раніше зазначав про те, що за нормативними приписами заборони одержувати незаконну винагороду, визначення яких міститься у статті 368 КК, представник влади, одним із яких є керівник органу місцевого самоврядування, не вправі одержувати будь-якої винагороди у зв’язку зі здійсненням своїх службових повноважень. Вказане законодавче положення передбачає, що кримінальна відповідальність за порушення цієї заборони настає у тому разі, коли особа, яка дає хабар службовій особі, зокрема голові міської ради, усвідомлює, що дає його саме такій особі й у зв’язку із можливостями її посади, а особа, яка одержує незаконну винагороду (хабар), розуміє (не може не розуміти) значущість займаної нею посади, її статусність та можливості; ураховується також вагомість цієї посади у сприйнятті хабародавцем, мета, яку переслідує останній, та його переконаність в тому, що ця мета буде досягнута завдяки можливостям посади, яку обіймає хабароодержувач.

Наявність такої можливості, вочевидь, обумовлюється авторитетом займаної ОСОБА 1 посади міського голови – керівника органу місцевого самоврядування, який здійснює функції представника влади. Його посада також була пов’язана з виконанням організаційно-розпорядчих функцій державної влади. Тобто на момент вчинення діянь, які інкримінуються ОСОБА 1, останній, відповідно до положень пункту 2 примітки до статті 368 КК, був службовою особою, яка займала відповідальне становище. Отже, ОСОБА 1 є суб’єктом злочину, передбаченого статтею 368 КК.

У кримінальній справі, в якій заперечується рішення суду касаційної інстанції, встановлено, що особа, яка 15 грудня 2008 року дала хабар, перед цим зверталася до ОСОБА 1 як до голови міської ради, розраховуючи на те, що він використає можливості своєї посади і за хабар виконає дії в його інтересах. Із матеріалів справи видно, що ОСОБА 1 з 24 вересня 2008 року в повному обсязі виконував обов’язки голови міської ради; заява ТОВ «АВТ Моноліт» про включення нежитлового приміщення по вул. Червонокозача, 5 у м. Ніжині Чернігівської області до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, була зареєстрована у виконавчому комітеті Ніжинської міської ради 24 листопада 2008 року, а 26 листопада того ж року Ніжинською міською радою за головуванням ОСОБА 1, до повноважень якого віднесено, зокрема, формування порядку денного сесій ради, підготовка на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, було ухвалено рішення, що повністю відповідало інтересам хабародавця.

Крім того, ОСОБА 1, одержуючи незаконну винагороду, не міг не розуміти, що ця винагорода йому дається за використання ним можливості своєї посади. Факт давання-одержання хабара за обставин, зазначених у вироку, з яким погодився суд касаційної інстанції, правильно розцінений як одержання хабара. Посилання на те, що ОСОБА 1 не вчиняв будь-яких дій в інтересах хабародавця, не виключає наявності складу інкримінованого йому одержання хабара, оскільки ці дії знаходяться поза межами об’єктивної сторони цих злочинів.

Аналіз фактичних підстав кваліфікації дій ОСОБА 1 і нормативне тлумачення положень закону про кримінальну відповідальність, за яким було кваліфіковано ці обставини, дають підстави зробити висновок, що касаційний суд правильно кваліфікував дії засудженого. Доводи заяв про визнання незаконним цього рішення є безпідставними.

Верховний Суд України раніше неодноразово зазначав (справи №5-29кс12, № 5-5кс13, №5-28кс14), що правові висновки касаційного суду у наданих для порівняння ухвалах колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2011 року і 8 травня 2012 року та колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 21 квітня 2011 року про виправдання службових осіб, які займали відповідальне становище в органах місцевого самоврядування, за відсутністю в їхніх діях складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК, не завжди є прикладом правильного застосування закону про кримінальну відповідальність.

Стосовно посилання у заяві ОСОБА 1 на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2013 року, якою виключено з судових рішень посилання на окремі докази з підстави отримання їх з порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства, то зазначена ухвала не може бути прикладом для порівняння, оскільки вона не містить висновку про правильне чи неправильне застосування норми закону про кримінальну відповідальність за одержання хабара, а може тільки свідчити про неоднакове застосування норм кримінально-процесуального закону, що не є підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України.

Перевірка доводів засудженого про порушення вимог кримінально-процесуального закону при розслідуванні та судовому розгляді справи щодо нього перебуває за межами законодавчо визначених повноважень Верховного Суду України.

Керуючись пунктом 15 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, статтями 40012, 40020, 20021, 40023 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

відмовити у задоволенні заяви засудженого ОСОБА 1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2013 року.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом другим частини першої статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.

protokol.com.ua

Смотрите еще:

  • Уставом службы на судах Устав службы на судах внутреннего водного транспорта Российской Федерации ГЛАВА 1. ОБЩИЕ ПОЛОЖЕНИЯ ГЛАВА 2. ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ФЛАГ, ФЛАГИ И ВЫМПЕЛЫ ГЛАВА 3. ЭКИПАЖ СУДНА ГЛАВА 4. КАПИТАН ГЛАВА 5. ОБЩЕСУДОВАЯ СЛУЖБА ГЛАВА 6. […]
  • Вакансия юриста хабаровск Юриспруденция - Работа в Хабаровске - Свежие Вакансии Специалист кредитно-финансового кооператива Юрист -главный специалист Квалификационные требования: высшее юридическое образование и стаж работы по специальности не менее двух […]
  • Закон по коммуникациям Закон 49 Об административной ответственности за правонарушения в области содержания и сохранности подземных инженерных коммуникаций и сооружений Закон г. Москвы от 14 июля 2004 г. № 49 "Об административной ответственности за […]
  • Викторина о правилах безопасности Много полезностей для развития и обучения детей: веселые детские игры, потешки, считалки, скороговорки, сказки, подвижные игры, развивающие игры, пальчиковая гимнастика, графические диктанты и т.д. Новости о детях ВИКТОРИНА […]
  • Возврат переплаты ндфл заявление Образец заявления на возврат НДФЛ Закажите у нас подготовку пакета документов для получения вычета по разумной цене Перечни документов для получения налоговых вычетов Письмом ФНС от 22.11.2012 № ЕД-4-3/[email protected] утверждены следующие […]
  • Закон об переоборудование авто Закон о переоборудовании автомобиля: основные положения, меры наказания Автолюбители зачастую производят тюнинг автомобилей и устанавливают дополнительное оборудование, с целью усовершенствовать своё транспортное средство, однако не […]
  • Шахтерская надбавка к пенсии с 1 ноября 2018 года Шахтерская надбавка к пенсии с 1 ноября 2018 года 1. Агент торговый, з/пл. 30000 р. 2. Асфальтобетонщик, з/пл.21000р. 3. Асфальтобетонщик -варильщик, з/пл.21000р. 4. Бухгалтер, з/пл.14512 р. – 30000 р. 5. Водитель автомобиля (по […]
  • Что адвокат не вправе делать ДИСЦИПЛИНАРНАЯ ПРАКТИКА. КОДЕКС ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ЭТИКИ АДВОКАТА. СТАТЬЯ 9 1. Адвокат не вправе: 1) действовать вопреки законным интересам доверителя, оказывать ему юридическую помощь, руководствуясь соображениями собственной […]